Це зовсім близько від Сатанова. Можна пройти пішки трохи більш як 3 кілометрів, а можна доїхати на одному з автобусів, які курсують до «курорту Сатанів». Оборонний Троїцький монастир в Сатанівській Слобідці є чудовим доповненням до багатьох пам’яток давнього Сатанова.
На зламі XVI та XVII століть за три кілометри від Сатанова вниз за течею Збруча православними монахами було засновано оборонний Троїцький монастир. З трьох боків його оточували мури двометрової товщини заввишки до 6 метрів. З боку Збруча монастир був захищений кам’янистим крутосхилом з рукотворними печерами з боку. Можливо, попередником монастиря був печерний скит, адже в скелях навколо є багато недосліджених гротів.
Складається монастир з Троїцької монастирської церкви середини XVII ст., келій з дзвіницею того ж періоду і пізніше збудованої в’їзної брами. З 1707 по 1799 року належав греко-католицькій церкві і використовувався монахами-василіянами. Внаслідок перебудови 1744 року набув рис бароко. За отців василіян монастир став резиденцією єдиного в Україні цеху професійних жебраків – офіційно зареєстрованого.
У Троїцькому монастирі правив службу відомий просвітитель, вихованець Києво-Могилянської академії Арсеній Сатанівський. На прохання московського царя Олексія Михайловича під час церковної реформи патріарха Нікона митрополит Київський Сильвестр Косів у 1649 році послав до Москви Арсенія Сатанівського та Епіфанія Славинецького. Вони керували перекладом богословських книг, за якими дотепер правлять службу у всіх православних храмах московського патріархату. Займалися вони і зміцненням руської самосвідомості у Москві. Але, згодом Арсеній потратив у немилість до влади, покинув Росію і закінчив життя в сатанівському монастирі.
Вирушаючи в Альпійський похід, у монастирській церкві всю ніч молився Олександр Суворов. У 1899 році монастир став жіночим. Його будівлі постраждали під час артобстрілу 1914 року. У 1929 році монастир закрили і руйнували совіти. Обитель відновила життя за німців у 1942 році. Тоді під керівництвом ігумені Рафаїли відновили церкву і келії. У 1962 році монастир знову закрила радянська влада. Місцевий колгосп почав розбирати монастирські стіни і вапнякові брили для будівництва корівників. У 1989 році святиню повернули православній громаді.
Троїцька монастирська церква з п’ятикутною апсидою була побудована у 1654 році на місці старої дерев’яної. Під час перебудови монастиря у 1744 році на південній стіні з’явився сонячний годинник.
Муровані прямокутні в плані келії разом з оборонною дзвіницею та трапезною було збудовано також в середині XVII століття.
В центрі об’єму келій розміщується надбрамна башта-дзвіниця. В першому її ярусі – наскрізний прохід, перекритий напівциркульним із розпалубками склепінням. На другий ярус ведуть сходи, влаштовані в товщі стіни коридору. Третій ярус під час реставрації 1744 року було завершено профільованим карнизом із сегментними зламами в стилі бароко.
На східному фасаді першого ярусу збереглися різьблені білокам’яні капітелі пілястр у стилі ренесансу. Вони складаються з волют, іоніків і розетки. На фасаді вежі-дзвіниці – невеличка скульптура святого Рохуса-прочанина з собакою – покровителя хворих на чуму.
Прохід у дзвіниці:
Завершення дзвіниці:
В’їзну браму у стилі бароко зведено за часів перебудови монастиря в середині XVIII ст. Брама кам’яна, потинькована, двоярусна. До брами з боку монастирського двору примикала прямокутна прибудова, перекрита двосхилим дахом. Стіна проїзду у брамі також декорована пілястрами та профільованими карнизами. Другий ярус завершувався фронтоном профілю, близького до встановленого на Троїцькій церкві. Другий ярус прибудови та брами на кінець ХХ століття був у руїнах. Вже в наш чай його замінили бляшаним дахом.
Трапезна:
Печери:
Від на Сатанів від Сатанівської Слобідки:
