Це місце сміливо можна назвати наймальовничішим куточком Поділля. Крім палацу Орловських, з яким по красі, довершеності, витонченості, гармонії не може конкурувати жодна подільська резиденція, в Маліївцях зберігся старовинний парк з двома ставками, фонтанами, стилізованою під замкову вежу водонапірною баштою. Але головна атракція Маліївців – 18-метрова скеля з водоспадом і печерним гротом.
Крихітне село Маліївці з населенням близько 700 мешканців розташовано в 7 – 8 кілометрах від траси Чернівці – Житомир в Дунаєвецькому районі Хмельниччини на лівому яристому березі річки Ушки. Найдавніша писемна згадка у 1493 році свідчить, що поселення належало шляхтичам Яну і Петру Малейовським, від прізвища яких село і отримало свою назву.
Малейовські володіли Маліївцями та навколишніми землями до другої половини XVI ст. Упродовж наступних двох століть село належало по черзі Кавецьким, Пепловським, Туркулеям і Свирським. У 1785 році у тодішнього власника Юрія Свирського Маліївці придбав коронний надвірний ловчий Ян Онуфрій Орловський, який був фаворитом останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського.
Орловський перетворює Маліївці на свою постійну резиденцію. У 1788 році він закладає шикарний палац, для будівництва якого запрошує вагомих на той час архітекторів – італійця Доменіко Мерліні (1730 – 1797) і його учня Якова Кубицького (1758 – 1833). Палац постав у стилі раннього французького класицизму, а в його основу покладено класицистичну концепцію архітектора А. Палладіо з використанням стиля французьких резиденцій часів Людовика XVI.
Палац збудовано прямокутним у плані із блоків місцевого пісковику, які згодом потемніли від часу. Оскільки палац розташовано на косогорі, з парадної (північної) сторони від має два поверхи, а з паркової (південної) – триповерховий. На лівому бічному портику збереглася дата побудови палацу – 1788.
Фасади палацу прикрашають центральні ризаліти з чотириколонними портиками тосканського ордера та бічні ризаліти, увінчані трикутними фронтонами. На центральному портику і на портиках з боку парку до недавніх часів містився герб Орловських “Любич“. Колони центрального портику на рівні першого поверху замінюють пілястри, увінчані напівфігурами чотирьох могутніх атлантів, які тримають на своїх плечах балкон другого поверху.
На першому поверсі паркового фасаду між ризалітами є ефектна відкрита галерея із квадратних стовпів, які підтримують довгі балкони з різьбленими консолями та балюстраду. До східного фасаду палацу прибудований двоповерховий корпус, що спочатку служив оранжереєю з зимовим садом. У північному крилі збереглися парадні сходи з ажурною огорожею кінця XVIII ст.
У деяких приміщеннях палацу залишилася ліпнина і стукові панно. В бальній залі, яку реставрували у 2005 році, на стінах є зображення музичних інструментів – ріжків, кларнетів, гітар, а на стелі – дві пишні розетки, з яких звисають люстри. Стіни були вкриті орнаментальними малюваннями, а міжвіконні простінки декоровані дзеркалами. Північну стіну обіднього залу займало живописне зображення “Виверження Везувію”. Власники зібрали в його стінах найбагатшу колекцію польського і західноєвропейського живопису, велику бібліотеку і архівні матеріали.
Після смерті засновника маєтку Ян Онуфрій Орловський він перейшов до його єдиного сина, плоскирівського маршалка Адама Орловського (1780 – 1848). Після нього палац перебував у володінні його старшого сина Ігнатія. Але той був слабий розумом, і тому маєтком фактично управляв його брат Олександр (1718 – 1893). На початку ХХ століття Маліївцями володів племінник померлого Олександра Ігнатій Мечислав (1865 – 1926). Незабаром він продав палац разом з парком останньому власнику – Ксаверію Францишеку (1862 – 1929).
З початком Першої світової війни у 1914 році останній власник маєтку встиг вивезти до Франції найбільш цінне палацове начиння. Але частину колекції було втрачено по дорозі. У 1917 році маєток було націоналізовано. Був намір навіть розібрати палац, але завдяки місцевому лікарю Е. Селецькому, дружина якого була родичкою Куйбишева, унікальну пам’ятку вдалося врятувати. Зараз в стінах колишнього палацу дитячий протитуберкульозний санаторій. 29 вересня 2009 року свій колишній родинний маєток у Маліївцях вперше відвідав правнук останнього власника палацу Каспер Красіцький.
На північ над палацу знаходиться ще одна цікава споруда – водонапірна башта, яка забезпечувала мешканців палаці водою. Збудована на початку ХІХ століття (за іншими даними – у 1900 році). На її даху знаходився оглядовий майданчик з флагштоком.
Вежа стилізована під замкову башту, є круглою в плані і має висоту 25 метрів. Завершується вінцем машикулів – навісних бійниць. Віконні отвори прикрашені лиштвами.
Башта зсередини:
З обох сторін до башти примикає паркова огорожа, яка замикає по периметру фруктовий сад.
У центрі південної стіни паркової огорожі збереглася в’їзна брама маєтку, на пілонах якої стоять кам’яні вази.
На північ від палацу Орловські висадили фруктовий сад, а на південь на терасах було закладено ландшафтний парк площею 17,2 га. Парк з’явився завдяки відомому європейському паркобудівничому Д. Макклеру та майстру-садівнику Д. Клігеру. Парк закладався у формі кленового листка, відповідним планування його алей і доріжок. На жаль, зараз первісне планування парку втрачено, а сам він доволі запущений.
На території парку ростуть 200-річні дерева сосни Веймутової, чорної та європейської, а також понадвікові дерева ялики колючої сизої та канделябровидної форм, модрини польської, буку лісового форми пурпурнолдистої, горіха чорного, стара бузкова алея. Серед місцевих порід – 300-річний ясен звичайний. Всього – 84 види деревних рослин. Є два штучні ставки, на одному з них – острівець.
Добре збереглося джерело питної води з барельєфом лева та невеликим басейном. Як не дивно, фонтан у басейні і досі працює.
Літо-2015:
Головною цікавинкою парку і усіх Маліївців є самотня скеля висотою у 18 метрів, з якої падає рукотворний водоспад. Це є справді неймовірно мальовниче місце, яке приваблює не лише туристів, але й скаутів і прихильників РУН-віри.
Влітку це виглядає так:
Вода до вершили скелі подавалася старим дерев’яним водогоном. В радянські часи водогін прогнив. Щоб врятувати його, лікар Малієвецького дитячого санаторію, який розташований у палаці, Олександра Соколова на отриману премію 400 рублів купила металеві труби, замінила водогін і водоспад знову почав «працювати».
В самій скелі є двоповерхова печера. Її прийнято пов’язувати із давнім монастирем та ім’ям народного героя Устима Кармалюка. Вважається, що за слов’янських часів тут були язичницькі капища. За легендою, з введенням християнства на Русі сюди з Візантії прийшов монах і, живучи віддалено у бідності, таким чином прославляв Бога.
Літо-2015:
Верхня печера – носила ім’я Різдва Іоанна Предтечі. Нижня – св. Онуфрія. Там стояла статуя святого. Монастир було зруйновано в часи Хмельниччини і відновлено у 1708 році як василіанський подільським суддею Пепловським.
У 1763 році над скелею було збудовано Хрестовоздвиженську церкву. У 1795 році її відібрали у отців-василіян і передали православним. Нову церкву збудували у 1890 роках, а в міжвоєнний період її було знищено совітами. Вже за часів Незалежності на місці церкви встановлено хрест.
Трохи вище від хреста стоїть фігура Святого Яна. Невідомо, коли і звідки з’явилася фігура, але можна припустити, що її замовив і подарував монастирю фундатор палацу Ян Онуфрій Орловський. Фігуру пошкодили комуністи у 1930-х роках разом із іншими статуями малієвецького парку та відвезли на місцеве кладовище. Вже в 90-х роках статую відновила і повернула на місце віруюча родина Христофорів.
Поруч із фігурою Св. Яна є святе джерело, також відновлене у 90-х роках. В радянські часи на його базі діяла колгоспна лазня. За часи Незалежності завдяки громадській організації «Малієвецька спадщина» на місці джерела побудували купальню, а колишній резервуар лазні використовують як басейн.
І на останок трохи малієвецької природи і осені:
