Це подільське містечко я завжди відвідую із великим задоволенням. Так, у травні 2019 року я тут побував вже втретє. За 9 років, поки мене тут не було, змінилася хіба що оборонна синагога. Її відреставрували, і вона вже не виглядає так архаїчно, як колись. Все інше: замок, костел, міська брама, старий єврейський кіркут, величний, але маленький Збруч, гуси і корови на його березі, дерев’яна кладка – все, як декілька століть тому. Час тут зупинився. Лише величезний Арден палац на обрії – новий сучасний комплекс курортного містечка Сатанів нагадує, що ми – в ХХІ столітті.
Звідки ж така цікава назва?
Містечко Сатанів (Городоцький район Хмельницької області) – відомий український кліматичний і бальнеологічний курорт. Він лежить на крутому лівому березі Збруча біля підніжжя Товтрової гряди. Сюди аж від Дністра тягнеться Траянів вал, насипаний за часів завоювання Дакії римським імператором Траяном на початку ІІ століття нашої ери. З цим періодом і пов’язана одна з можливих версій походження назви міста.
За легендою, коли у 105 році від Р. Х. римський легіон Тонілія йшов на північ від Дністра, зупинившись на високому березі Збруча Тонілій запитав воїнів: „Sat an non?” („Зупинимося чи ні?”). Ті твердо відповіли „Sat!”. Звідси і назва. Звичайно, ця версія виглядає просто красивою казкою, а назва могла мати і „диявольський” підтекст: з часів введення християнства на Русі ці землі довго залишалися пристановищем для язичників.
Як з’явився Сатанів
Перша згадка про містечко датується 3 березня 1404 року, коли польський король Владислав ІІ Ягайло подарував Сатанів разом на навколишніми селами та Зіньковим Петру Шафранцю – сину краківського підстолія Петра Шафранця (старшого). За такій подарунок власник міста зобов’язувався постійно проживати в маєтках, мав давати в закордонні походи по 6 списників і 12 стрільців, а на випадок зовнішньої загрози обороняти край з усіма своїми людьми. Крім того, володар земель мав право передавати свої маєтності іншим лише за згодою короля, а його піддані мали виконувати всі повинності і сплачувати всі податки, запроваджені ще з часів Коріатовичів.
Петро Шафранець був дуже близькою людиною до короля від самого початку своєї кар’єри. У 1398 – 1406 роках він займав посаду краківського підстолія, у 1406 – 1430 роках – краківського підкоморія. З 1431 по 1433 роки був сандомирським, а з 1433 по 1437 роки – краківським воєводою.
Перший замок і вежа Одровонжа
Землі навколо Сатанова на недовгий час були повернуті королю, а у 1431 році передані подільському воєводі Петру Одровонжу зі Спрови. Для захисту від татар Одровонж розпочинає будівництво замку на місці старих укріплень XIV ст. З тих часів до наших днів збереглася так звана „вежа Одровонжа” – найстаріша частина замку в Сатанові. Деякі дослідники вважають її архаїчним зразком фортифікацій Поділля і відносять до давньоруського періоду.
Башта стоїть трохи осторонь від основної частини замку. Вона кругла в плані має діаметр 6 метрів і збереглася на висоту трьох поверхів. На двох нижніх ярусах збереглися бійниці. Очевидно, вони були пристосовані до стрільби з лука, а не з вогнепальної зброї. До башти прилягали оборонні мури, сліди яких збереглися. У свої найкращі часи башта на три чверті об’єму виходила на напільну сторону цих мурів.
Синявський у Сатанові. Будівництво замку
Донька Яна Костки і Софії Одровонж, Катерина, внесла Сатанів в посаг своєму чоловікові Адаму Героніму Сенявському, який володів замками в Старому Селі під Львовом, в Меджибожі та Бережанах. Наприкінці XVI ст. Сенявський зводить в Сатанові регулярний замок, який став один з найпотужніших у Надзбруччі.
Замок було побудовано п’ятикутним в плані. Кожна сторона замку мала приблизну довжину 125 метрів, а на кутах було 5 веж, які буди далеко висунуті за лінію мурів. Мури були подвійними. Внутрішні мури (не збереглися) стояли на валу і відокремлювалися від зовнішніх ровом. Висота зовнішніх стін подекуди досягала 10,5 метри.
У 1641 році вдова Адама Героніма Сенявського, Катерина Сенявська, виклопотала для Сатанова Магдебурзьке право. Вона отримала від короля право самій обирати війта і приймати остаточне рішення у всіх судових справах. За такі повноваження власниця мала утримувати в порядку міські укріплення і забезпечувати їх зброєю.
Магдебурзьке право не довго сприяло розвиткові міста. Під час Визвольної війни місто не раз захоплювали і руйнували козаки. У 1651 році вони взяли замок разом із татарами. У 1653 році козаки взяли місто без штурму: православні місцеві мешканці самі відкрили їм браму. Тоді запорожці вирізали не лише весь замковий гарнізон, але й мирних жителів.
Коли польський коронний гетьман Марцин Калиновський відвоював місто, то спочатку віддав наказ стратити всіх православних в Сатанові. Але вирок було пом’якшено, і стратили лише кожного десятого. На згадку про ці події Калиновський наказав поставити в Сатанові пам’ятний знак Скорботному Ісусу. Під час відкриття сказав: „Дивіться, навіть Господь зажурився, побачивши вашу зраду королеві”. Пам’ятник і сьогодні стоїть на задвірках селищної лікарні.
фото – Мандрівка Україною
У 1672 році Сатанів зайняли турки, але наступного року поляки відбили місто. У 1676 році турки, знов захопивши місто, знищили практично все його населення. Протягом 1676 – 1699 років Сатанів, як і все Поділля, перебувало під владою Туреччини.
Відродження після турецької навали
Після війни на початку XVIII ст. Сатанів починає відроджуватися і повертати собі репутацію ремісничо-торгівельного містечка. У 1711 році у місті побував російський самодержець Пьотр І, що повертався з Прутського походу. Його приймав в себе в гостях коронний гетьман Адам Миколай Сенявський. У першій половині 1720-х років Сенявський відбудував замок і міські укріплення.
По смерті Адама Миколая Сенявського у 1726 році через доньку Сенявського Софію Сатанів перейшов до її чоловіка Августа Станіслава Чарторийського, воєводи руського. З 1744 року в Сатанові щорічно проводяться ярмарки. Власник міста виклопотав у короля право на проведення 4 щотижневих ярмарків. Сатанів зміцнює репутацію значного торгівельного центру Поділля.
Нова історія замку: Любомирські, Сангушки і Потоцькі
У 1782 році помирає Август Станіслав Чарторийський, а його донька Ельжбета Гелена Анна вносить Сатанів у посаг своєму чоловіку, великому коронному маршалку Станіславу Любомирському. У 1793 році після чергового поділу Речі Посполитої Сатанів входить до складу Російської імперії, і до початку Другої світової війни стає прикордонним містечком.
У 1816 році Сатанів перейшов донці Ельжбети Любомирської Олександри, яка була одружена зі Станіславом Косткою Потоцьким. Місто унаслідував їхній син Олександр Станіслав Потоцький, а пізніше – донька Потоцького Наталія, дружина князя Романа Адама Станіслава Сангушка. За участь у польському повстанні 1830 – 1831 роки російський уряд конфіскував маєток у Сангушка і його доньки Марії Клементини на користь скарбниці.
Замок-завод
У 1899 році на території замку збудували цукровий завод, який наніс непоправної шкоди фортеці, бо використовував мури, як вапняк при виробництві цукру. Завод належав акціонерному товариству, до складу якого входили власниця Сатанова графиня Климентина Тишкевич, а також промисловці Прушинський, Брокль та інші. директор заводу Вільгельм Михайлович Брокль у 1914 році належав до ділової еліти Росії.
Завод припинив своє існування у 2002 році, а його споруди почали руйнуватися. У серпні 2009 року близько 2-ї години ночі обвалилася одна зі споруд цукрового заводу. Загальна площа руїни, яка утворилася внаслідок обвалу, сягнула 600 квадратних метрів.
До наших днів від замку дожили значні фрагменти замкових мурів і дві п’ятигранні кутові вежі, що виходять на Збруч. Грановані вежі, з’єднані оборонними мурами, збереглися на висоту двох-трьох ярусів. Товщина мурів в середньому становить близько 1,5 м.
Збруч
Збруч – маленька, але важлива в історії України річка. Колись вона розділяла імперії: Австрійську і Російську, а згодом – Польщу і СССР. Сьогодні це кордон між Хмельницькою і Тернопільською областями. Але і сьогодні трохи відчувається, що Збруч ще залишається «трохи кордоном» – ментальною межею між Західною та Великою Україною.
В долині Збруча біля Сатанова – одні з найкращих на Поділлі пейзажів. На високому лівому березі височіє Сатанівський замок. На пологому правому березі пасуться корови і багато-багато гусей. Між ними – дерев’яна кладка. Все виглядає дуже архаїчно і пасторально.
Вид на долину Збруча і село Калагарівку Тернопільської області:
Збруч і замок:
Кладка через Збруч:
Не те місто назвали Гусятином 🙂
Каньйон Збруча:
Особливо гарно каньйон виглядає восени, коли його «стіни» запалюються жовтогарячими та червоними вогниками осіннього листя.
Синагога і євреї
У 1436 році король Владислав ІІІ надав Сатанову Магдебурзьке (німецьке) право. Завдяки одержанню міського статусу Сатанів перетворюється на значний ремісничий центр Поділля. Значну роль в тому відігравали євреї, які переселилися на Поділля з різних куточків Європи. Юдеї складали дві третини мешканців подільських містечок, у т.ч. і Сатанова. Переважно, вони були ремісниками і торгівцями.
У 1514 (за іншими даними – у 1532 році) євреї спорудили в Сатанові кам’яну синагогу, яка вважається однією з найстаріших збережених юдейських культових споруд на території України. Щоправда, зроблений у 1992 році хімічний аналіз розчину дозволяє припускати, що божницю було збудовано в середині XVII століття.
Сатанівська синагога належала до фортечного типу синагог, які будувалися згідно з правилами фортифікаційної архітектури. параметри синагог чітко обмежувалися нормами, запровадженими християнськими володарям краю. Так, вони ні в якому разі не могли бути вищими за верхи костелів. Синагогу в Сатанові зведено в типово ренесансному стилі, і вона дійсно є схожою на невеликий оборонний замок.
Стіни божниці укріплені контрфорсами, а товсті стіни прорізані пізньоготичними вікнами. Фасади синагоги завершує аркатурний аттик у ренесансному стилі зі стрільницями. Скоріш за все тут був бойовий ярус. З двох боків до основного об’єму споруди добудовані низенькі приміщення хедеру (школи для хлопчиків) та молитовної зали для жінок.
Головне приміщення синагоги – висока головна зала. Її перекрито напівциркульними склепіннями зі стрільчастими розпалубками. В інтер’єрі збереглися сліди ліплення і настінних розписів. У 1960 – 1970-і роки у колишній синагозі був зерновий склад. Через різкий перепад температур і високу вологість облетіла майже вся штукатурка.
Головна зала після реставрації:
У 2015 році синагога була повністю відреставрована і втратила свій архаїчний вигляд. Також була впорядкована прилегла територія і площа перед божницею.
