Карвасари – найвідоміше передмістя Кам’янця-Подільського. Його бачили всі, хто бував у місті. Бачили в основному зверху – з Замкового мосту. Але спускається в історичне передмістя мало хто: одних лякає відверто страхітлива дерев’яна кладка через Смотрич – випробування не з приємних для немісцевого, інших – некомфорт виснажливого підйому назад, до Старого міста. Але того, хто відважиться, чекає зворушливі враження: єдина в Кам’янці дерев’яна Хрестовоздвиженська церква, скелясті стіни каньйону річки Смотрич, нависаюча громадина Старої фортеці та патріархальне життя старих Карвасарів.
Незвичайна для України назва „Карвасари” має, очевидно, турецьке коріння. Вона походить від слова «караван-сарай» — постоялий двір зі складом для товарів, який служив пристановищем для приїжджих купців і мандрівників. Народна легенда ототожнює передмістя з „курвою Сарою”, колись відомою на весь Кам’янець.
У XV-XVI століттях Кам’янець вів значну торгівлю зі Сходом, тож через місто проїжджали турецькі, волоські та інші купці. У 1543 р. польський король Сигізмунд I розпорядився, щоб ці купці, їдучи в Литву, Москву чи Львів, не обминали би Кам’янця, де з них вимагали мито. А оскільки в Кам’янці, внаслідок королівських привілеїв, торгівлю вели фактично тільки вірмени, то сторонні купці могли перебувати лише під стінами міста. Є підстави думати, що в другій половині XVI ст. кам’янецький староста Матвій Влодек, бажаючи розвинути зовнішню торгівлю Кам’янця, але, не маючи змоги здолати завзятість вірменських купців, призначив місцевість, де нині розкинулися Карвасари, для зберігання товарів тих східних купців, що тимчасово сюди прибували. Тому тут було влаштовано комору для таких товарів – так званий караван-сарай. Звідси й походить назва поселення, що тут з’явилося, – Карвасари. Проте на першу згадку цієї назви ми натрапляємо тільки в другій половині XVII ст.
Турки, захопивши 1672 р. Кам’янець-Подільський, застали на Карвасарах церкву та кілька будинків, в яких тоді й поселилися татари-липки. Ці нові поселенці дуже дошкуляли християнському населенню околиць. Тож польський полководець, а згодом король Польщі Ян Собеський, а також його підлеглі, часто затіваючи походи на Кам’янець, намагалися душити цих хижаків прямісінько в їх гніздах. Так було, наприклад, восени 1673 р.
На початку XVIII ст. Карвасари довго не заселялися. Якесь життя тут заворушилося тільки тоді, коли біля турецького мосту було влаштовано два борошномельні млини: один – на кошти старости, а другий – міста. Оскільки торгівля борошном давала тоді великі прибутки, то на Карвасарах одразу ж стали селитися євреї. Турецька залога Хотина користувалася тільки кам’янецьким борошном. Але право вивозити борошно на бессарабський берег належало комендантові Кам’янця, а якщо хтось самовільно перевозив борошно, то такого зухвальця карали смертною стратою. Крім того, євреїв вабила сюди й звичайна торгівля: в місті вони не мали права поселятися, але, заплативши в міській брамі певну суму, могли проводити в місті кілька годин і збувати тут свої товари та ремісничі вироби на вигідніших умовах, ніж місцеві цехові ремісники. Тому в другій половині XVIII ст. єврейське населення на Карвасарах значно зросло. Так, 1765 р. їх було тільки 17, через 10 років уже 106, ще через 6 років – 171, а 1787 р. – 235 чоловік. Коли 1797 р. євреям дозволили жити в Кам’янці, найзаможніші з карвасарських євреїв переселилися до міста, а в Карвасарах залишилася тільки біднота.
До 1926 Карвасари були самостійним поселенням, після чого увійшли до меж міста Кам’янець-Подільський. Сьогодні Карвасари – це, фактично, одна вулочка на правому березі Смотрича.
Окраса Карвасарів – дерев’яна Хрестовоздвиженська церква. Церква на Карвасарах існувала вже в XVII ст. За легендою, заснувати православну церкву під стінами кам’янецької фортеці запропонував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Поранений у Хотинській битві 1621 року, гетьман на шляху до Києва проїжджав через Кам’янець-Подільський. Побачивши мури фортеці, він подумав, що їхня захисна сила стане ще міцнішою, якщо їх підпиратимуть не тільки потужні скелі, а й віра. Тоді гетьман уявив дерев’яну, легку, як молитва, церкву, яку незабаром після цього і збудували на березі Смотрича.
На плані міста 1672 р. її показано під №8 як „руську церкву Святого Хреста на Карвасарах”. Під час турецького панування 1672-1699 рр. її, швидше за все, перетворили на мечеть. Чи дожила будівля церкви до XVIII ст., невідомо. Але 1739 р. на Карвасарах була уніатська дерев’яна церква з однією банею, влаштована або відновлена на початку століття священиком Гавриїлом Божовським. Мала вона тоді 30 парафіян. Ця церква до кінця століття зовсім занепала, про що засвідчують тодішні візити. Тож 1799 р. почали будувати нову церкву, яка досі стоїть на Карвасарах. Церкву, за розпорядженням преосвященного Іоанникія, 1801 р. освятив присутній Подільської духовної консисторії, ключар собору, священик Каленик Нагорський.
Фундамент церкви складений з каменю-вапняку. Тризрубова, однобанева з ґанком і ризницею з північної сторони, і прибудованої з заходу дзвіницею (1863). Всі три зруби церкви і четвертий — дзвіниці — квадратні в плані. Має два входи — в північній стіні дзвіниці і з північної сторони центрального зрубу. Типова для Поділля споруда з ширшим і вищим триярусним центральним зрубом, що переходить за допомогою вітрил у восьмерик, завершений шатровим верхом. Перекриття вівтарної частини та бабинця пласкі. Внутрішній простір нефа розкритий, об’єднаний з бабинцем прямокутною аркою-вирізом. На північному фасаді центрального зрубу — ґанок на чотирьох фігурних стовпчиках під навісом. Пам’ятка є яскравим твором подільської школи народного дерев’яного будівництва.
Різьблений ганок церкви:
Дзвіниця церкви збудована 1863 року.
Каньйон в Карвасарах:
Смотрич в Карвасарах:
Вид на Карвасари і каньйон з Замкового мосту:
Вид на Карвасари з мурів Старої фортеці:
